Діти мають ті ж права, що і дорослі. Однак, деякі права мають особливе
значення для них – вони відображають потреби дітей у спеціальному захисті
та увазі, їх вразливість та різницю між дитячим і дорослим життям. Для того,
щоб підкреслити це, інтереси дитини у всіх видах діяльності ставляться вище
інтересів дорослих та держави.
Міжнародне законодавство щодо захисту прав дитини:
– Женевська декларація прав дитини, 1924 р.
– Декларація прав дитини, 1959 р.
– Конвенція ООН про права дитини, 1989 р.
– Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку
дітей, 1990 р.
– Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини, щодо
торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, 2000 р.
– Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо
жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації
Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності,
ратифікований Україною у 2004 р.
– Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації
найгірших форм дитячої праці, ратифікована Україною у 2000 р.
– Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р.
– Європейська соціальна хартія, переглянута у 1996 р.
– Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність, CEД № 185 2001 р.
– Конвенція Ради Європи про протидію торгівлі людьми, СЕД № 197,
2005 р.
– Конвенція Ради Європи про захист дітей від експлуатації і знущань сексуального характеру, СЕД №201, 2007 р.
– Програма Ради Європи «Будуємо Європу заради дітей та з дітьми».
– Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, 2010 р.
– Стокгольмська декларація та план дій проти КСЕД, 1996 р.
– Йокогамські глобальні зобов’язання, 2001 р.
– Декларація про запобігання та зупинення сексуальної експлуатації дітей
та підлітків Ріо-де-Жанейро, 2008 р.
Національне законодавство щодо захисту прав дітей:
– Конституція України, 1996 р.
– Закон «Про охорону дитинства», 2001 р.
– Закон «Про освіту», 1991 р.
– Національна програма «Діти України», 1996 р.
– Кримінальний кодекс України, 2001 р.
– Сімейний кодекс України, 2002 р.
– Кодекс Законів про працю України, 1971 р.
– Закон України про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи
у справах дітей, 1995 р.
– Закон України «Про охорону дитинства», 2001 р.
– Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї, молоді та спорту, служб
у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та
відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, 2009 р.
– Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх
справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони
здоров’я України про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його
вчинення, 2014 р.
– Законі України Про запобігання та протидію домашньому насильству 2017
Батьки далеко не завжди можуть показати дитині своє прийняття. Адже його необхідно демонструвати. Саме тому дуже необхідно навчитися говорити «мовою прийняття», не використовуючи негативних установок.
Ознаки мови прийняття.
Оцінка вчинку, а не особистості, похвала, комплімент, ласкаві слова, підтримка, вираження зацікавленості, порівняння з самим собою, схвалення, згода, позитивні тілесні контакти, посмішка, контакт очей, доброзичливі інтонації, емоційне долучення, заохочення, вираження своїх почуттів, відображення почуттів дитини.
Ознаки мови неприйняття.
Відмова від пояснень, негативна оцінка особистості, порівняння не на краще, зауваження щодо невідповідності батьківським очікуванням, ігнорування, команди, накази, акцентування на невдачі, образа, погрожування, покарання, жорстока міміка, загрозливі пози, негативна інтонація.
Сьогодні є очевидною нагальна потреба у встановленні партнерської взаємодії з дітьми та молоддю для розв’язання проблем їхнього особистісного та громадського розвитку.
Важливе місце в цій роботі належить родинам дітей, де вони і мають отримати перший досвід партнерських стосунків.
Партнерство — це узгоджена співпраця кількох сторін і пошук рішень з визначеними спільними метою, завданнями та обсягом робіт кожного з партнерів. У партнерстві важливо об’єднати різні інтереси та завдання в єдине рішення, прийнятне для всіх партнерів.
Для партнерства потрібні спільні спрямовані зусилля з обох боків — як з боку молоді, так і з боку дорослих. Особливо актуальною є зміна негативного ставлення стосовно дітей та молоді та врахування їхньої думки в процесі прийняття сімейних рішень.
Залежно від характеру стосунків, які складаються між батьками і дітьми, спеціалісти визначають два основні типи сім’ї—домінаторна (тоталітарна) і партнерська (демократична).
Стилі батьківського виховання
(За Маккобі і Мартін)
| Стиль батьківської поведінки | Рівень контролю і теплоти | Характеристика дій батьків |
| Авторитетний — спосіб дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми; водночас батьки заохочують спілкування та обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлених для дитини | Високий рівень контролю. Теплі стосунки | 1. Визнають і заохочують автономію своїх дітей. 2. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог у розумних межах. 3. Діти чудово адаптовані: впевнені у собі, у них розвинуті самоконтроль і соціальні навички, вони добре вчаться в школі й наділені високою самооцінкою |
| Авторитарний — спосіб дій батьків, який відрізняється підкоренням своєї поведінки жорстким правилам і нав’язуванням цих правил дітям, а також відлученням дітей від процесу прийняття рішень | Високий рівень контролю. Холодні стосунки | 1. Віддають накази і чекають, що вони будуть чітко виконані. 2. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них. 3. їхні діти, як правило, замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними |
| Ліберальний — спосіб дій батьків, який відрізняється майже абсолютною відсутністю контролю за дітьми за добрих, теплих стосунків із ними | Низький рівень контролю. Теплі стосунки | 1. Слабко чи зовсім не регламентують поведінку дітей; безумовна батьківська любов. 2. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація переважно спрямована від дитини до батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень. 3. Діти схильні до непокори та агресивності; при сторонніх поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми |
| Індиферентний — спосіб дії батьків, характерний відсутністю інтересу до виконання батьківських обов’язків | Низький рівень контролю. Холодні стосунки | І. Не встановлюють для дітей жодних обмежень; байдужі до власних дітей. 2. Закриті для спілкування; через свої проблеми в них не залишається часу на виховання дітей. 3. Якщо байдужість батьків поєднана з ворожістю, дитина дає волю своїм найбільш руйнівним імпульсам і схильна до деліквентної (узалежненої) поведінки |
Головне не допускати порушення прав дитини та кривдити дитину.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;